Із року в рік часопис віддаляє
Своїх нащадків далі від війни.
Та травень знов і знову нагадає,
Як із життя ішли його сини.
Минають роки, відлітають у вічність… Більше півстоліття минуло з тієї тривожної ночі, коли замовкли останні постріли гармат, прийшов мир, настала тиша, за яку заплачено ціною життя мільйонів людей.
День Перемоги , найскладніше свято нашої історії. Саме гірке, адже згадують всіх людей, які загинули за час Великої Вітчизняної на фронті, в концтаборах, в окупованих містах і в тилу. Саме радісне, тому що саме в цей день закінчилася одна із самих страшних і руйнівних воєн не тільки для нашої країни, але і для всього світу
Мільйони людей забрала ця війна. Це важко усвідомити. Смерть однієї людини – це трагедія. А коли мільйони... Загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів, які втратили своїх друзів однополчан, рідних і близьких, душі, які простріляні похоронками, у рано посивілих дітей війни, які не побачили своїх батьків і пережили пекло окупації.
До 9 травня в читальному залі бібліотеки створено виставку-пам'ять «Ніхто не забутий. Ніщо не забуте».
Сьогодні ми маємо віддати данину пам’яті тим, хто загинув на фронтах війни, хто віддав життя, щоб ми жили щасливо.
Згадаймо всіх полеглих і живих, хто кожну літеру у слові «Перемога» освячував і ранами, і втратами, й життям своїм чи побратимів… згадаймо всіх, кого в нас відібрала така далека і страшна війна…
Юлія Коханевич
